Вишиємо та зшиємо першу вишиванку разом!

За покликом серця, за необхідністю одягатись пристойно та з метою пошиття традиційного українського вбрання – сорочок – майстринями (і майстрами) нашої спільноти для себе та ліквідації такого явища як вишивальниця без вишиванки започатковуємо довгобуд «Виплекана сорочка»

Умови участі:
-- велике бажання і внутрішній неспокій в душі;
-- погодження з висловом, що очі бояться – руки роблять;
-- допис у вільній формі про Ваш задум і його стан на сьогоднішній день.

Форма роботи
1.Звіт
Раз на місяць з 1 по 8 число написати, показати, що Ви зробили в напрямку реалізації своєї вишивальної мрії (схему, ідею, фрагмент вишивки, оздоблення, розкроєні деталі тощо), будь-що, що Вас наближує до мети – виплеканої сорочки.
2. Підтримка інших учасників добрим словом, порадою чи корисним посиланням.

Невиконання умов участі, відсутність звіту та активності в темі свідчитиме про те, що мрія не здійснюється і відкладається. Штрафів, покарань, виключень з довгобуду нема. Адже найбільше покарання – відсутність сорочки. З чим ми і боремось, вірніше, працюємо. Адже ми талановиті, завзяті, найкращі в світі, і шануємо як мистецтво в собі, так і себе в мистецтві))! Тому з глибокою повагою до себе, з любов’ю до свого вишивального «я» вишиваємо собі сорочку!

Результатом довгобуду має стати фото, де Ви з усміхненим обличчям, одягнуті у власноруч вишиту й пошиту сорочку, радієте життю. І показуєте приклад, як повинна світитися від щастя вишивальниця!:)

Де це відбувається: у нас на форумі, в цій темі.

Обрано вишиванку для Мадонни!

4 серпня 2012 до Києва приїжджає поп-діва Мадонна. Спеціально до її приїзду відбувся конкурс "Вишиванка для Мадонни", більше ніж з сотні ескізів шляхом голосування публіки, було обрано 10 фіналістів.
Фіналісти протягом 25 днів мали виготовити оригфнальні вишиванки за своїми ескізами. 13-го липня в київському клубі "Ольмека Плейдж" відбувся показ вишиванок в рамках вечірки Vyshyvanka-party/ Madonna pre-party".

До десяти фіналістів додались ще 2 відомих українських дизайнери одягу. Всі моделі демонстрували професійні манекенниці, під веселий супровід шоу-мена Анатолія Анатоліча та ді-джейки "Плеймодел". Жюрі з 5 відомих мужчин України відібрало 4 найцікавіших, на їх думку, образи, і серед чотирьох обрали стилізовану вишиванку Олени Буреніної (див. фото).

Вишиванку-переможця подарують поп-діві перед її концертом в Київі, напочатку серпня.

Безумовно, це був один з найяскравіших заходів, присвячених українському народному строю!



Більше фотографій на фейсбуці



Просимо пам"ятати, що при передруці матеріалу необхідно прикріпити пряме активне посилання на цю статтю на нашому ресірсі! Дякуємо за дотримання копірайтів.

http://vyshyvanka.ucoz.ru/news/obrano_vishivanku_dlja_madonni/2012-07-14-407

Виставка "Традиційне народне вбрання Західного Полісся" у Музеї Івана Гончара (Київ)

Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» 2 лютого о 16:30 запрошує на відкриття виставки«Традиційне народне вбрання Західного Полісся» (Сарненський і Володимирецький р-ни Рівненської області).

На виставці представлено зразки народної ноші з колишньої Степанської волості Рівненського повіту Волинської губернії (нині сіл, що належать до частини Сарненського та Володимирецького районів Рівненської області).

Повні строї та окремі деталі костюмів експозиції виставки належать до приватних збірок Ігора Перевертнюка та Володимира Щибрі (м. Київ), які провели значну пошукову, експедиційну роботу (біля 30-ти науково-дослідних розвідок у вказаному вище регіоні за період з 2007 по 2011 роки).

Експонати виставки всебічно демонструють поліське вбрання середини ХІХ – початку ХХ століть. Виготовлене воно в, основному, з доморобних тканин і вирізняється серед інших історико-етнографічних регіонів своєрідним колоритом, з переважанням червоного та білого кольорів. Це -сорочки, фартухи, намітки, хустки, крайки, свити, спідниці-літники.

В програмі відкриття виставки:

демонстрація поліських строїв;

проведення майстер-класу з вив’язування наміток – найдавніших жіночих головних уборів рушникового типу ( проводить Ігор Перевертнюк).

Виставка діятиме з 3 лютого по 4 березня 2012 року щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця, з 10:00 до 17:30. ВХІД У МУЗЕЙ для дорослих - 15 грн., для дітей та пенсіонерів - 3 грн. Музей знаходиться за адресою вул. Івана Мазепи 29.

Схеми вишивки чоловічих сорочок

Кілька свіжих схем для вишивки чоловічої сорочки. Більше схем можна знайти на форумі, у відповідній темі Схеми вишивки чоловічої сорочки

Нові конкурси для любителів вишивки

Для любителів і майстрів української вишивки на нашому ресурсі стартують нові конкурси. Детальніше:

Конкурс вишитих сорочок - кілька номінацій, кожен знайде цікаву для свого рівня майстерності. Тут і вишиванки для чоловіків, жінок, навіть для діток. Усі можливі сорочечки, окрім льоль. Також цей конкурс цікавий тим, що включає окрім традиційних вишиванок, вишиванки сучасні, авторські, де ви зможете максимально відкрити себе, як автора. Також цікавою, на мій погляд, є номінація історичного характеру: сучасні українці в історичних вшиванках, де ви можете представити віднайдені строї ваших предків, сфотографовані на вас чи ваших близьких (опис костюма є обов"язкови!)

Збір робіт і учасників на конкурс дитячої вишивки - тут маємо теж кілька номінацій, зокрема вишивка ДЛЯ дітей, і вишивка власне ДІТКАМИ. Для маленьких вишивальниць заготовані супер приємні призи, заохочуймо нашу малечу любити і зберігати українську традиційну вишивку!

Сподіваємось, ми зацікавили вас цим прекрасним з різних точок зору конкурсом. Ви завжди можете запропонувати свої варіанти конкурсів чи презентацій, а також пділитись вашими дослідженнями на тему української декоративно-ужиткової традиції. Ми завжди раді новим ідеям. Збережемо українську кульутру разом!

http://vyshyvanka.ucoz.ru/

Весільні сукні наречені почали вдягати у 1960-х

Весільні сукні наречені почали вдягати у 1960-х. Доти дівчата виходили заміж у сорочках і спідницях

”Я свою весільну сорочку дві неділі вишивала, — розповідає 85-річна Марія Кучер із села Гордіївка Тростянецького району на Вінниччині. — Такі гарні в мене були полики (рукави від плеча до ліктя. — ”ГПУ”). Розшила їх квітками. І на грудях по квітці вишила. Спідниця широка на мені була, знизу підтичка з вишитою ляхавкою (частина сорочки, що виглядала з-під спідниці. — ”ГПУ”).

За односельця Олексу Марія Кучер виходила заміж за німецької окупації — у листопаді 1941-го.

— Зверху в мене був жукет, на ногах хромові чоботи, на шиї — три разки баламутів (намисто з білих камінців. — ”ГПУ”). Вони у мене ше є. Скільки людей хотіли у мене їх купити. А я кажу: де ви бачили, щоб я продала — у мене діти є. Мені їх дала моя мама, а їй — її мама. А я онучкам кожній дам по разку баламутів.

Вінок на голову робила сама — викапувала із розтопленого парафіну.

— На ярмарку продавали вінки, але дівчата навчилися самі їх робити. Брали парафінову свічку, розтоплювали, різали нитки з котушки. Кінчик нитки мачали у парафін і чекали, доки застигне. Тоді знов мачали, і знов — получалася ціла балабушка. Далі брали другий кусок нитки і так само мачали. Як назбирали 10 штучок, скрутювали дротиком. Це середина квітки. Пелюстки і листочки вирізали з бумаги, мачали у парафін, застигали і стояли рівно. Вінок був великий, ішов через усю голову і зав’язувався під розплетеними косами. Я уже була віддана, а своїй сусідці ше робила вінок. Позичила їй і жукет, в якому віддавалася, тоді не було ні в кого нічого: война.

Під розплетеним волоссям дівчата прив’язували до вінка багато кольорових стрічок.

— Я як кончила школу у 1961 році, то помню, шо сусідка Надя ше віддавалася у спідниці і сорочці, — згадує 62-річна Марія Степанишина, також із Гордіївки. — А десь у 1965-му в магазинах появився штапель, криндишін, то весільні плаття шили з нього. Шили простенько: короткі в зборочку-”тетянку” чи в складочку. Появилася фата. Зразу була довга, а тоді по плечі.

У 1970-х у моду ввійшли гіпюр та парча — весільні сукні шили з них.

— Я виходила заміж 1974-го, але тоді ніде нічого не було, — пригадує начальниця вінницького міського РАЦСу Галина Левицька, 57 років. — Ледве знайшла якесь готове плаття. Біле, цупке, коротке, приталене. Я його перешивала. Фату теж не могла знайти. То купила три, і три вінки. Зробила з тих вінків один і фату в три яруси пустила — наліпила як собі хотіла.

У 1980-х у моду ввійшли весільні капелюхи. Ззаду до них чіпляли фату.

— Ой, надивилася я на таких наречених, — сміється. — Капелюх має пасувати — до обличчя, фігури, наряду. Але у нас народ який — як модно, то й годно. Одного разу в тій шляпі прийшла товста, опецькувата та ще й невисокого зросту наречена. У неї було велике декольте і ця шляпа з крилами. Ще й фата причеплена. Виглядала вона в тому всьому, як ступа.



Мою весільну сорочку собака порвав

За Горбачова в СРСР з’явилися закордонні весільні сукні.

— Почали привозити сукні зі шлейфами, — пригадує Левицька. — Вони були розшиті бісером, а двометрові шлейфи позаду нареченої несли діти. Але при наших дорогах, пилюках, особливо коли іде дощ, шлейф був незручним. Наречені не знали, як його тримати, коли кругом грязно: накидати на руку чи держати у пальцях.

Шлейфи не прижилися.

— Мою весільну сорочку собака порвав, — махає рукою Марія Кучер. — Після весілля я випрала шмаття, повішала на мотузку на дворі, а він схопив і порвав.


Від Водохрещ до Масляної весілля справляли заможні


У пости — Великий, Петрівку, Спасівку та Пилипівку — в церкві не вінчали. Не можна було навіть спати із жінкою. Зачатим у піст дітям священик, аби покарати темпераментних батьків, міг дати незвичні для українського вуха імена — Мелхіседек, Лаодікій, Аскліпіада або Фервуфа. Весілля справляли у проміжках між постами.

Найдовший у році шлюбний сезон в Україні тривав восени. Засилати сватів починали від Різдва Богородиці, 21 вересня. ”Прийшла Пречиста —розносе старостів нечиста”, — казали. Останній термін сватання спливав на Дмитра — 8 листопада. Тому з дівчат, що надто перебирали женихами, насміхалися: ”До Дмитра дівка хитра, а по Дмитру хоч лавку нею витри”, ”По Дмитру і за старця, аби не остаться”. Весілля справляли до Пилипівки — Різдвяного посту, що починається 28 листопада.

Наступний шлюбний сезон розпочинався по різдвяно-новорічних святах — після Водохреща, із 20 січня. Закінчувався на Масляну, перед Великим постом.

— Зимою весілля справляли заможні, у кого харчів і після Різдвяних свят було стільки, шо й на весілля хватало, — каже 70-річна Віра Литвин із села Красне Білоцерківського району на Київщині. — А бідніші то восени в основному намагалися побратися.

Після Великого посту всі були зайняті сівбою, та й закінчувалися припаси їжі, тому влаштовувати весілля не було заведено. Так само й улітку — наставала гаряча пора збору врожаю. До того період між закінченням Петрівки (12 липня) і початком Успенського посту (14 серпня) — надто короткий, щоб устигнути з приготуваннями до весілля.

Олена ЧЕБАНЮК

Український народний стрій в світлинах

Закарпатці: гуцул і долиняни. Буковинці. Покутяни. Наддністряни. Подоляни із Західного Поділля. Подолянин із Східного Поділля. Наддніпрянин. Наддніпрянки. Черкащани. Чернігівчани. Жінки з Прикарпаття. Степовик. Слобожани. Полісянка.

Ці і багато інших світлин українського національного одягу можна переглянути на відповідних сторінках сайта *Вишиванка*

Крій української сорочки

Олекса Воропай "Українська жіноча сорочка, ч.1."

За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини та всього Лівобережжя. Про це ми знаємо не тільки з малюнків Ріґельмана, а й з окремих експонатів сорочок, що збереглися ще й до наших днів. Ті рідкісні екземпляри жіночих сорочок козацького періоду потрапили разом з нами і на еміграцію. Наприклад, у Німеччині на виставці народнього мистецтва (м. Авґсбурґ, липень 1945) серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки: одна з них мала вже понад сто п’ятдесят років, а друга трохи менше. «Старша» сорочка була вишита намиттям чорними і червоними нитками. Рослинний орнамент на поликах нагадував квітку соняшника з навколишнім листям. «Молодша» була вишита тими ж кольорами, але вже «зірочками», що теж нагадували стилізовані квіти.

В травні 1947 року в таборі міста Ділінґен була виставлена гаптована золотом сорочка, яка колись належала Мотрі Кочубеївні,— це був експонат-унікат, що йому тепер вже не можна скласти ціни, а тим більше за межами України. Усі ці сорочки походили з Лівобережжя, вони були без коміра, лише з вузенькою лямівкою по краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї. Такі ж самі жіночі сорочки ми зустрічаємо і на Київщині, на правому березі Дніпра. На іншій території Правобережжя (крім Київщини) крій жіночих сорочок дещо інший; тут жінки шиють сорочки з коміром стоячим або відкладним, а рукава з манжетами та з оборкою на кінцях біля зап'ястків. Обидва типи жіночих сорочок, Ліво- і Правобережжя, шиються з розрізом посередині грудей. В лівобережній сорочці пазуха не вишивається, а в правобережній майже завжди вишита.

Читати далі